Втрачені покоління: про студентів та стипендії

Сума та наявність стипендії – важливе та актуальне питання для студентів, особливо тепер. Нагадаємо, що майже місяць тому, 9 серпня Міністерство фінансі в оголосило про намір скасувати стипендії практично усім студентам. Одразу піднявся шквал обурення серед громадськістю такою ініціативою. Міністерство освіти заявило, що не підтримує такого рішення, що зменшило хвилю громадського невдоволення. Проте 31 серпня відбувся інцидент, який викликав чималий суспільний резонанс: на круглому столі щодо реформування стипендій в замміністра фінансів пожбурили торт. Група студентів вигукували “Гроші на стипендії, а не на війну!”, вступили в сутичку з охоронцями та відмовилися від участі у громадському обговоренні. Громадськість жваво обговорює цю подію. Дехто гнівно зауважує про нахабство молодих людей, зауважуючи, що витрати на оборону та освіту – речі абсолютно не пов’язані. Дехто наголошує на необхідності стипендій певних категорій студентів і вимагає їх збільшення. Ми пропонуємо Вам статтю Віктора Тарана, в якій питання освіти та фінансового стимулювання студентів висвітлюється нестандартно та із іншої точки зору. Запрошуємо вас до обговорення!

Маємо ще одне покоління, яке не розуміє, що для того, аби щось отримувати, необхідно щось давати.

Доки одні ровесники незалежної України воюють на Сході, інші «народжені вільними» роблять вистави із киданням торту в замміністра та транспарантами проти цілком розумних ідей Мінфіну. Можливо, цим вони хочуть продемонструвати, що молодь не довіряє владі, і все одно хто це: заступник міністра, депутат чи сам президент. Але послухавши аргументацію студентів, стає зрозумілим – в Україні підростає іще одне покоління інфантильних людей. Людей, які не хочуть працювати над собою та своєю країною, натомість вибираючи отримувати щомісячні подачки держави та мішки гречки перед виборами.

Відсутність політичної грамотності в Україні – одна із головних проблем нашої сучасності. Протягом більш ніж 25 років політики годують нас обіцянками «жити краще», «жити по-новому» і т.п. Щойно наближаються вибори і всі ми отримуємо масу «соціальних» законів, які ніби-то покращують життя простого громадянина. Проте, політики не пояснюють, що на виконання цих популістичних законів треба буде витратити більше 60% державного бюджету. Пільги, субсидії, стипендії отримують не лише ті, хто є дійсно соціально незахищеними верствами, а всі, хто так чи інакше підпадає під комусь вигідну систему цих виплат.

Сьогодні Міністерство фінансів пропонує перевірену іншими країнами, систему перегляду виплат стипендій. Тут треба звернути увагу на те, що Мінфін стипендійний фонд не зменшує, а лише переформатовує. Ідеться про те, що у майбутньому існуватимуть два види стипендій: перший вид – соціальна, другий вид – академічна. Соціальна стипендія буде для студентів, яким необхідна матеріальна підтримка, і стипендія академічна, для тих студентів, які показують високі результати в навчанні.

У свою чергу, це формує своєрідну ринкову конкуренцію і змушує студентів не просто ходити на пари, а й добре вчитися аби отримати підтримку уряду. Якщо ж вчитися добре не виходить, то для покращення матеріального становища можна паралельно працювати. Зокрема, проти цього і виступають сьогоднішні студенти. Вони не хочуть працювати, пояснюючи, що це відволікатиме від навчання. Однак, якщо подивитися вакансії на сайтах із пошуку роботи, то більшість посад вимагають бодай року досвіду роботи. І у будь-якому випадку, аби конкурувати на ринку праці, одразу після випуску, студентові варто починати працювати задовго до отримання диплому.

Сьогоднішні стипендії – це оплата за сірість, а не стимулювання до навчання і до першості

І тут напрошується висновок – маємо ще одне покоління, яке не розуміє, що для того, аби щось отримувати, необхідно щось давати. Необхідно бути конкурентноспроможними не лише на національному рівні, але і на загальносвітовому. Тяжкою щоденною працею треба досягати поставленої мети, а протираючи штани за партами нічого не здобудеш. Але скільки ще має минути часу, щоб молоді люди нарешті це зрозуміли і перестали сподіватися лише на державу, як це робили люди за радянських часів? Скільки ще революцій має відбутися, аби українці нарешті зрозуміли, що лише від постійної праці кожного залежать я
кісні зміни не тільки в Україні, але і в цілому світі. Варто виходити за рамки і думати глобальніше, дивитися ширше, ніж того дозволяють стіни університетських аудиторій.

Сьогоднішні стипендії – це оплата за сірість, а не стимулювання до навчання і до першості. І ми нарешті маємо можливість це змінити. Головне тут, не згубити цю можливість серед розвалених тортів і закликів до того, що краще гроші армії віддати на стипендії. Бо коли на початку ХХ століття студенти під Крутами захищали своїми тілами Україну, вони не просили грошей за те, що вчаться чи воюють. А сьогоднішні вимоги показують, що сучасні їх однолітки знають історію на двійку. А погані студенти не заслуговують на стипендію.

Віктор Таран

Довідка: Віктор Таран – голова Центру “Ейдос”, політолог, кандидат наук з державного управління. Експерт у сферах державного управління та місцевого самоврядування, аналізу політики, виборчих технологій, боротьби з корупцією, політичного піару та виборчих технологій.

За матеріалами: 5.ua, nv.ua, nv.ua

Фото: pexels.com, facebook.com